Выборка по метке: "Современная проза". Страница 299

Чим насправді є ця книга? Історія дуже дивного кохання (чи кількох кохань, чи, може тільки їх ілюзій), щедро присмачена наркотичними візіями, прикольними історіями з життя марґіналів, авторефлексіями тане надто вдалими пошуками власного «я». Усе це в психоделічній атмосфері ранніх 60-х з обов’язковими посиланнями на Берроуза, Керуака та дещо молодших їхніх адептів.

AM™ — книга, яка пасуватиме не лише шанувальникам високочолого письма, а й ентузіастам хитромудрих сюжетних колізій. Із запропонованих Автором текстових пазлів кожен Читач зможе укласти власну Історію.

AM™ — традиційний роман в новелах, а водночас — літературний ребус, друкований кубик-рубик, словесна гра, інтелектуальний ендшпіль і просто доміно.

Остання частина своєрідної трилогії, яку разом із «Подвійним Леоном» складають дві попередні книги Іздрика — «Острів Крк» та «Воццек».

Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.

Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.

* * *

Я не повинен був писати цієї книги.

Мені просто не потрібно було писати цієї книги.

Мені в жодному разі не можна було її писати.

Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.

Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.

Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.

Приємних сновидінь.

А в т о р

* * *

Художнє оформлення автора

Чотири жіночки на межі нервового зриву опиняються на курсі психологічної реабілітації відомого професора. Вони щойно змінили божевільню київських офісів на карпатську глухомань. Вони сподівалися, що тут їм допоможуть. Вони були певні, що гірше ніж є, бути не може…А марно…

…Як відомо, коли ти розмовляєш з Богом, то це молитва, а от коли Бог розмовляє з тобою, то це, певне, шизофренія. Так і є: Бог повідомляє, що сьогодні рівно опівдні Рай та Пекло закриваються назавжди. Віднині – жодних надій, ніякого безсмертя…Це історія трьох молодих людей, долі яких дивно перетинаються. Кожен хоче знайти відповідь на одне просте запитання: що буде після того, як я помру? Остап шукає відповіді, подорожуючи автостопом по біблейських місцях у пошуках батька; Віра, втративши родину та дитину, потрапляє до монастиря і там отримує свій шанс на щастя (але ціна аж занадто висока!); Макс зі своїми друзями-чортенятами Гогі та Магогі, пройшовши реанімацію, революцію і «дурку», від великої любові до людства хоче вчинити вибух на стадіоні… Так чи інакше, кожен з них отримує те, чого прагнув. Можливо, і відповідь на своє запитання…

«Симфонія хаосу» – перша збірка молодої авторки. Книга містить декілька невеликих повістей, оповідань-замальовок, міні-есеїв, написаних чудовою мовою, місцями - гуцульським діалектом. Письменниця експериментує з різними темами – від містичних мотивів старих легенд до сучасних реалій буття з їх непростими моральними проблемами. Видання здійснено за кошти грантів голів Рівненських облдержадміністрації та облради.

«Логіка речей» — збірка жорстких реалістичних новел про виживання в умовах сучасного «речового тоталітаризму».

«Физиология женской депрессии» – первая, успешная попытка Виктории Андрусив написать прозу. Мастерски владея словом она смогла себе это позволить. У нее есть, что сказать. Уехав за границу в поисках работы, автор часто проводила вечера в одиночестве, в том времени, которое наталкивает человека на размышления. Наблюдая, вспоминая и думая, в ней накипали страсти, эмоции, душевные переживания. Она не придумывала героев своих рассказов – они жили в ее представлении и однажды вырвались на волю.